Сирна полента з травами

Поговоримо про кукурудзяну кашу. Якось раніше вона у нас (я про свій регіон) була зовсім не популярна. Знаю людей, які і досі її не пробували. Більшість вважало у кращому випадку її прісною, а у гіршому абсолютно несмачною. Добре, що мама у мене з західної України, а дідусь так і взагалі гуцул, тому що таке кукурудзяна каша я знала давно. Нечасто, але бабуся варила мамалигу. То я вам скажу смакота. Якось ми ще поговоримо про неї та про бануш.
А потім прийшов час відкритих кордонів, вільного інтернету й італійських ресторанів. І раптом усі дізналися про поленту. Полента то звучить гордо та смачно :) усі кинулися її готувати та розхвалювати. Бо це ж вам не аби що, а страва аж із самої Італії. Не те, що ваша кукурудзяна каша. :) Ну і так, вони праві, полента – це дійсно смачна страва, яку варто готувати якомога частіше.

Перш за все поговоримо про крупу для поленти. Це раніше вибору особливого не було. Стояла собі в магазині кукурудзяна крупа грубого помелу, і на тому все. Зараз цим простіше. Для поленти купуємо або спеціальну крупу з таким написом, або просто крупу екстра.

Підготовчий етап. Натираємо на терці твердий сир. Зелень петрушки та базиліку дрібно нарізаємо. Потім на це просто не буде часу.

Поленту я варю або у казані, або у спеціальній алюмінієвій каструлі. Доводимо до кипіння суміш води та молока.

Тонкою цівочкою всипаємо кукурудзяну крупу, весь час помішуючи рідину дерев'яною лопаткою, щоб не утворились грудочки.

Тепер головне завдання – нікуди не відходити, постійно мішати кашу, спостерігаючи, як на очах крупа всотує всю рідину, розбухає. Робота трохи марудна, але без неї нікуди.

Коли полента загусне настільки, що рідина зникне, а каша почне пухкати як лава вулкану, тоді додаємо сир, зелень і вершкове масло.

Знову починаємо мішати. Варимо до тих пір, доки каша не почне відставати від стінок казана. Періодично потрібно пробувати, крупа має повністю розваритися.

У гарячому стані полента трохи рідкувата, але коли застигне, її можна різати ножем.